Brooklyn Philharmonic — заклад для Нью-Йорка доволі поважний, майже статусний. Не такий «офіційно-парадний», як мангеттенські музичні інституції, але саме в цьому й полягала його особлива чарівність. У той час, коли частина академічної сцени продовжувала поводитися так, ніби на дворі все ще 1954 рік і головна загроза цивілізації — неправильно зав’язаний метелик у концертній залі, Бруклін уже жив зовсім іншим життям. Тут поруч існували джаз, телевізійні шоу, етнічні фестивалі, вулична культура й симфонічна музика.
І Brooklyn Philharmonic доволі органічно виконувала роль такого собі містка між академічною музикою, масовою культурою та міською шоуіндустрією, особливо в другій половині XX століття. Але перш ніж ви дізнаєтесь на brooklynski.info усі подробиці цієї діяльності, варто зрозуміти головне: активність Brooklyn Philharmonic помітно відрізнялася від мангеттенської моделі.
Як народжувався Бруклінський оркестр
Brooklyn Philharmonic з’явилася ще в середині XIX століття — в 1857 році, коли Бруклін формально навіть не був частиною Нью-Йорка. Тодішній Бруклін узагалі був окремим великим містом. З власними культурними амбіціями, театрами та музичними товариствами.
На цьому тлі створення філармонічного товариства виглядало майже неминучим. Місцева еліта прагнула довести, що життя «по той бік Іст-Ривер» не обмежується портами, складами й фабричним димом. Засновниками організації стали заможні бруклінські підприємці, меценати та музиканти, які орієнтувалися на європейську модель філармонічних товариств.
Спочатку колектив буквально збирався де прийдеться: перші концерти проходили в Brooklyn Athenaeum на Атлантік-авеню, а також у великих залах та церковних приміщеннях, адже власної інфраструктури тоді ще не існувало. Але амбіції вимагали масштабу. Саме Бруклінське філармонічне товариство стало одним з ініціаторів будівництва грандіозної споруди.
Так у 1861 році з’явилася знаменита Brooklyn Academy of Music на Монтегю-стріт, куди оркестр тріумфально переїхав, ставши одним із центрів нового музичного життя на довгі десятиліття. Репертуар у ті роки намагалися тримати академічний і доволі «серйозний»: Бетховен, Моцарт, Мендельсон, хоча оркестр під керівництвом Теодора Томаса вже тоді ризикував і знайомив публіку з новітньою європейською музикою Ліста, Вагнера та Брамса.
У перші десятиліття філармонія працювала за моделлю, типовою для американських культурних інституцій XIX століття. Частину коштів давали приватні донори та місцеві бізнесмени, частину — продаж квитків і членські внески.
Епоха експериментів: від класики до авангарду
Якщо перші десятиліття існування Brooklyn Philharmonic були радше боротьбою за статус і виживання, то у XX столітті філармонія поступово перетворилася на майданчик для доволі амбітних музичних експериментів. Особливо помітно це стало в періоди, коли заклад очолювали диригенти, яким було відверто тісно в межах традиційної академічної моделі.
Однією з ключових постатей став Лукас Фосс, який очолив філармонію на початку 1970-х років. Фосс узагалі мав репутацію людини, здатної однаково комфортно почуватися й у світі класичного репертуару, і серед авангардних музичних експериментів. Для Брукліну це виявилося майже ідеальним збігом. Саме за його керівництва Brooklyn Philharmonic почала активно змішувати традиційні симфонічні програми із сучасною музикою, джазом і нестандартними сценічними форматами.
Частина консервативної публіки, звісно, періодично переживала культурний шок — але Бруклін ніколи особливо не славився любов’ю до музичної стерильності. Не менш важливим для філармонії став і період керівництва Денніса Рассела Девіса, який прийшов у 1991 році.
Девіс був одним із тих диригентів, які чудово відчували нову американську музику й не боялися працювати з композиторами-сучасниками. За нього Brooklyn Philharmonic ще сильніше відійшла від образу «музею симфонізму» й почала нагадувати живу лабораторію міської культури.
У репертуарі регулярно з’являлися твори сучасних авторів та мінімалістів, яких у консервативніших філармоніях тоді могли сприймати приблизно так само тепло, як податкову перевірку. І в цьому був певний бруклінський парадокс: що рішучіше Brooklyn Philharmonic руйнувала академічний снобізм, то помітнішим ставав її реальний вплив на музичне життя мегаполіса.
Як оркестр творив бренд Брукліну
Музичний заклад із такою історією просто не міг — і, мабуть, не мав морального права — не впливати на бруклінський шоубізнес. Особливо в районі, де музика давно існувала не лише в концертних залах, а й у барах, театрах, телевізійних студіях, на вулицях і в чиємусь гаражі, переобладнаному під «тимчасову творчу платформу» ще до того, як це стало модним формулюванням у грантових заявках.
Саме Brooklyn Philharmonic стала одним із тих культурних механізмів, які поступово стирали межу між академічною сценою та міською індустрією розваг. І якщо мангеттенські музичні інституції довго намагалися тримати дистанцію між філармонією та масовою культурою, то Бруклін значно раніше зрозумів просту річ: людина може вдень слухати Малера, а ввечері — джаз у клубі, і світ від цього, як виявилося, не перекинеться.
Філармонія активно співпрацювала з театральними майданчиками, фестивалями, телевізійними проєктами та міськими культурними подіями. Її музиканти брали участь у записах концертних програм, саундтреків і бродвейських постановок, а сама організація поступово почала працювати не лише як «серйозна музична установа», а і як частина великого entertainment-механізму Нью-Йорка. Для другої половини XX століття це було доволі нетипово. Академічний світ тоді ще часто дивився на шоубізнес приблизно так, як викладач консерваторії дивиться на студента з електрогітарою.
Фактично Brooklyn Philharmonic допомогла сформувати той культурний образ Брукліну, який нині продається світу майже так само активно, як нью-йоркська піца чи серіали про місцевих детективів. Район творчих експериментів, незалежної музики, дивних артпросторів і людей, які здатні годину сперечатися про вінілові платівки, — це теж частково наслідок тієї атмосфери, яку десятиліттями підтримували подібні інституції. І Бруклінська філармонія тут явно не була статистом.
Очевидне та неймовірне: фінал Brooklyn Philharmonic
Та хай там як, попри всі заслуги та авторитет, у 2013 році Brooklyn Philharmonic фактично припинила свою діяльність. Причин вистачало: глибока фінансова криза, стрімке скорочення меценатської підтримки, жорстка конкуренція за гранти та постійна боротьба культурних інституцій за виживання в надто дорогому Нью-Йорку. Іронія в тому, що мегаполіс, який вміє блискуче продавати світу власну культурність, далеко не завжди готовий фінансово її утримувати.
Оркестр офіційно так і не оголосив про банкрутство, а просто тихо зійшов зі сцени, залишивши після себе порожній офіс та закритий сайт. Сьогодні Бруклінська філармонія залишилася яскравою частиною міської легенди. І, судячи з усього, культурному простору сучасного Нью-Йорка її сміливого голосу справді не вистачає.
Джерела: