Бруклінський художник Гевін Снайдер полюбляє вловлювати енергію Нью-Йорка за допомогою міських замальовок. Для цього митець відвідує, особливо людяні райони міста, такі, як Центральний вокзал, Грінвіч-Віллидж та Чайнатаун. У своїх роботах він досить красномовно демонструє причину, чому люди хочуть жити в Брукліні чи іншому боро Нью-Йорка. І ця причина вельми тривіальна, про неї знають усі — тут так багато різних речей, які можна побачити та захопитися.
Від сучасних споруд до історичних будинків, а його малюнки пером та чорнилом, то лише візуалізація цих знань і думок, вони відображають те, що робить місто таким захопливим місцем для життя та роботи. Більш детально про творчість та життя бруклінського художника читайте на brooklynski.info.
Про архітектуру
Гевін Снайдер живе та працює в Брукліні, штат Нью-Йорк, де він малює, щоб уповільнити світ, та, щоб краще зрозуміти місця та людей навколо себе. Маючи архітектурну освіту, Гевін зосереджує свою роботу на будівлях та міських пейзажах. Кілька разів на тиждень він обирає місце — чи то відому пам’ятку, чи то незнайомий район — пакує блокнот і йде малювати. У певному сенсі його картини є формою урбанізму, вивчення міського життя.
Гевін Снайдер вивчав архітектуру в Канзаському університеті. Оскільки навчаючись йому доводилося багато креслити, він на деякий час, навіть перестав малювати. Натомість почав грати музику — він вчився грати на гітарі та створював гурти — спочатку дуже погані. Але, як тільки гурти ставали кращими, Снайдер малював постери для їх просування. Це дозволяло не забувати захоплення всього його життя.
Це повертало чоловіку те дитяче відчуття дива та чудасії. Ідея його плакатів полягала в тому, щоб впадати в очі, щоб малюнок на стіні був першим, що будь-хто помічав, коли заходив до кімнати. Відтак байдуже чи то був восьминіг, що атакує космічний корабель, чи гігантський лінивець, що підриває Студентський союз, це завжди були якісь безглузді речі.
Особистий творчий прорив Гевіна стався восени 2012 року, коли він намалював міський пейзаж для білборда одного з фондів. Його побачили всі. Після школи Снайдер отримав роботу в Hufft Projects, архітектурно-дизайнерській фірмі.
У 2015 році 30-річний Гевін Снайдер переїхав із Канзас-Ситі, що в штаті Міссурі, до Брукліну, і після цього його стрічки в соціальних мережах наповнилися детальними малюнками обох міст. Художник любить малювати, любить бейсбол та полюбляє помічати відмінності між малюванням у Канзас-Ситі та Нью-Йорку.
Гевін говорить, що іноді в нього є дуже конкретна мета, причому вона може бути різною. До прикладу, одного разу він намагався намалювати пожежні частини. Тобто, кожні кілька днів йшов, щоби побачити нову пожежну станцію, фотографував її, повертався додому й дивився, що вийшло, говорячи до себе, що одного дня він це обов’язково намалює. Іноді, йдучи на прогулянку, Гевін міг гуляти так довго, аж поки щось не намалює.
Він почав малювати будівлі, тобто щось, що не так сильно асоціюється з людьми, бо це те, чим усі, у тому числі й сам художник, оточений щодня. Архітектори цінують архітектуру, крім них дуже багато людей цінують архітектуру. Але здебільшого мало хто переймається цими речами безпосередньо у своєму повсякденному житті. Але коли малюнки Гевіна Снайдера з’явилися в мережі, люди одразу відреагували на замальовки будівель. Митця це певним чином здивувало.
Про особливості роботи в Брукліні
Пригадуючи своє життя в Канзас-Ситі, Гевін Снайдер говорить, що там більш розвинена автомобільна культура. Тобто там не так багато людей ходить вулицями, вони їздять на автомобілях. Відтак залежно від того, де хто знаходиться, куди кому потрібно добратись, люди можуть цілий день їхати, навіть не зупиняючись, щоб пройтись по тротуару, щоб із кимось поспілкуватись.
Снайдер говорить, що в Канзас-Ситі спрацьовує таке середньозахідне правило, коли кожен поважає особистий простір кожного й не обов’язково буде турбувати на вулиці, навіть, коли знає цю людину із соціальних мереж. Однак у Нью-Йорку, а відтак і в Брукліні немає цієї цензури чи цих очікувань. Люди просто підходять, про щось хочуть поспілкуватись, бувши вельми безпосередніми. Зазвичай хочуть говорити про його малюнки та творчість. Це, справді, не може не подобатися, це справді, круто, вважає Гевін, хоча б тому, що така поведінка людей, ніби оживляє його малюнки, роблячи їх справжніми й живими.
Також, додає Гевін Снайдер, багато людей у таких розмовах демонструють йому свою любов до деяких будівель, або навпаки показують свою чисту ненависть до споруд. У Чайнатауні, розповідає Снайдер, дуже багато старих китайців підходили до художника, киваючи головою, потім відступали й дивилися, на його малюнки. Так ці люди похилого віку з безмежним досвідом просто підбадьорювали митця. У якісь моменти, додає Гевін, це було схоже на такий собі, коучинг, який мав змусити його рухатися далі.
Загалом у Брукліні багато людей пишаються тим місцем, де живуть, і коли вони бачать художника, як стороннього спостерігача, який приходить і малює ці місця, тобто вони йому теж подобаються, місцеві мешканці ще більше пишаються. Таким чином відбувається зв’язок зі спільнотою.
Цю частину своєї роботи Гевін Снайдер дуже любить, з тих самих пір, як переїхав жити в Бруклін, і вважає її дуже цікавою і повчальною, хоче на початках і вельми несподіваною, як для мегаполіса, яким є Нью-Йорк. Йому, як художнику дуже приємно чути від людей, що вони впізнають ті об’єкти, які він малює, говорячи, що тут я навчався, або, а тут я працював. Митець пригадує, як малював пожежну станцію на Проспект-Гайтсі. До нього підійшло п’ятеро хлопців пожежників, які поцікавились, а де це поділася їхня вантажівка. Хлопці з посмішками попросили повернути її на місце.
Про брата близнюка
Гевін Снайдер говорить, що малює з раннього дитинства, відтоді, як йому було, чи то 3, чи то 4 роки. Це те, додає митець, чим він любить займатися і займається постійно. У нього є брат-близнюк, його звуть Грант Снайдер. Він теж малює, що правда, він карикатурист, а ще працює ортодонтом. В основному, це паралельні шляхи: у Гранта є його мистецтво, у Гевіна — його. Брати часто спілкуються, телефонують один одному щодня або кожні кілька днів.
Вони обговорюють напрямки своєї творчості та обмінюються думками щодо певних проєктів. І такий діалог у них триває все свідоме життя. До того ж таке спілкування, на думку Гевіна Снайдера, дозволяє йому мати щось поза своєї повсякденної роботи, яка іноді може викликати розчарування, хоча здебільшого надихає.
Про заробітки
Але, лише натхненням ситий не будеш. Кожна робота передбачає матеріальну винагороду. Гевін Снайдер говорить, що він продає свої роботи на власному вебсайті. Його листівки продаються в магазинах музеїв Нельсона-Аткінса та Кемпера. Тож, Гевін може сказати, що його роботи представлені в цих музеях. Це також надихає, тому, що є чудовим фактом. Його листівки висять на стіні разом із приблизно 50 іншими. Звичайно їх можна побачити й полюбуватися, а можна й не знайти. Але дехто, каже Гевін шукає і знаходить.
А ще магазин Westside Storey, у районі Вестсайд, це ще один дуже класний магазин, де теж продають його спортивні постери Royals. Ну й щоб закрити тему, кілька слів про нью-йоркський магазин під назвою Leisure Life, який продає принти Myrtle Avenue роботи Гевіна Снайдера.
Джерела: